jenny_right (jenny_right) wrote,
jenny_right
jenny_right

  • Location:
  • Mood:
  • Music:

посмертне для Ґ. і тут я заговорила

сьогодні такий піднесено-надзвичайний день, що я вирішила трохи поговорити. власне, не через день, а, мабуть, через те, що є, що сказати, а основні соцмережі я повидаляла, тож слова нема куди виливати. а вони ще є.

фотка irkopupirko



більшість читачів мого жж чула про фестиваль штурмові загони ґутенберга. його три роки поспіль робили іра батуревич, оксана хмельовська і я. ідея належить дівчатам, так само як і сайт читомо, який ми теж довгий час робили разом.


фестиваль проходив всі три рази в інституті журналістики, по два дні. кожного разу на нас сварилися за дати і за час, але щоразу виявлялося, що нам побоку))



у перші два роки нам було особливо важко, бо ми в типовій будівлі совкового типу, тому, щоб почуватися вільно, треба спочатку побрататися з усіма прибиральниками і вахтерами, а на це треба час і сили.



перший рік був просто першим, а далі щороку в нас були якісь особливі фішки в приміщенні. останнього разу, як бачите, було багато книжок, у тому числі під стелею. це оксани ініціатива, їй респект за це, хоча бажання робити це все було закономірно  чим далі, тим менше.
 


цьогоріч ми перевершили самі себе і побили власні рекорди працездатності. якщо минулого разу всі експозиції і всю залу ліпили за десь доби дві і з великою зграєю друзів, то цьогоріч не заразили практично нікого і всю цю залу, що ви бачите, зафігарили за один день гуртом меншим ніж 10 осіб.
попри моє катастрофічне фаталістичне небажання щось робити я таки себе взяла в руки і добряче попрацювала, розважаючи себе паралельно лазінням по велетенській драбині, піснями, танцями і таким іншим. крім мене мало хто мав такий же піднесений настрій, але це минуще.



було набагато менше експонатів, ніж минулого року. я лінувалася дуже сильно і не шукала, хоча мене пресували добряче, особливо ближче до фесту. але я вистояла і недарма, як виявилося))



оскільки всесвіт вібрує виключно в унісон із твоїми власними вібраціями, цього разу на фесті було дуже мало людей.



дівчата пили заспокійливе, а я малювала олівці і навіть їздила забирати пошту під час другого дня. сподіваюся, я донесла комусь свій меседж власними діями хоча б частково, хоча впевнена, що той меседж іще в дорозі. але він був, можу вас запевнити, він продуманий.











не зважаючи на всі проблеми і незручності, побачилася з кількома добрими знайомими, що не може не гріти душу зайвий раз. а з деякими не побачились - значить так і мало бути, до того ж, грець з ними))
а з кількома особами навіть розвіртуалилися. навіть не так, з одним хлопакою розвіртуалилися, хоч і не френдилися. вирішили, що от і привід, зафрендилися, а тоді я видалила соцмережі))) тільки щойно про це подумала))) вибач, тарасе!

(che.org.ua)














(ганя грабарська)


загалом фест особисто мені показав, наскільки різними шляхами я іду з багатьма людьми, які мене вимушено оточують або оточували в минулому і намагаються знову егоїстично замкнути коло. відчуття святого відшелушування луски, скоро вона відпаде зовсім, я все одно подумки вже далеко. фест поміг подивитися на себе зайвий раз, у тому числі збоку.
усе добре.

(ганя грабарська)


загалом найважливіше для мене було після фесту, мабуть. і усвідомлення різних речей, і знак, для кого я робила цей фест. чиясь радість від того, що я є тут і зараз, моя радість, що цей хтось є тут і зараз - ну от і весь фест, ми ухопили його вже постфактум.



якщо ґутенберг іще колись буде, то вже без моєї організації, це я собі пообіцяла. кожен в цьому житті має горіти своїм, решта енергії - вже хіба що допомога ближнім і дальнім, не більше. не можна розгорятися на все, хай би яким прекрасним воно не було в результаті чи які перспективи не відкривало. треба бути чесними, навіть можна зі збитками для себе. 
іще одна причина, з якої я більше не хочу робити цей фестиваль, - я взяла від нього все, що мені було потрібно і віддала все, що могла. один з моїх найважливіших здобутків - відчуття свободи дії. я можу зробити все, тут і зараз (знову ж), можу і здатна, ніхто не зупинить моєї дії, ніхто не змусить виконувати її інакше і ніхто не злякає мене. 
тепер я знаю ще кілька місць, де можна заховатися в інституті журналістики так, щоб ніхто не знайшов, знаю телефон свідка єгови, який завжди поможе і дасть велику драбину, можу вітатися з вахтерками і проходити без перепустки.
от і все, ґутенберг помер, да здравствуєт)

(катя бруєвич)


Tags: говоріння, друзі, фестиваль, я, інститут, інтер`єр
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment